Війна за польську спадщину 1733–1738 років — конфлікт, що виник внаслідок питань спадкоємності польського трону після смерті Августа II Сильного у 1733 році. Цей конфлікт входить в загальний контекст великої північної війни (1700–1721) та є її наслідком. Після смерті Августа II Сильного, який був королем Польщі та великим князем Литовським, наступив вакансії трону. Два кандидати претендували на королівський титул: Станіслав Лещинський, підтримуваний Францією та Іспанією, і Август III Ветингенський, підтримуваний Росією та Саксонією. Станіслав Лещинський був обраний королем польським, але Август III не визнав це рішення. Це призвело до війни між альянсом Франції, Іспанії та Сардинії, які підтримували Лещинського, і альянсом Росії, Саксонії та Австрії, які підтримували Августа III. Конфлікт охопив території Польщі, Литви, Саксонії, Росії та інших країн. В результаті дипломатичних переговорів в 1738 році було укладено Віденський мир, який закінчив війну та визначив призовництво Польщі за Лещинським. Однак це було лише тимчасовим рішенням, і питання спадкоємності польського трону виникло знову в майбутньому, спричинивши нові конфлікти.
Віденський мир 1738 року — це не просто дипломатичний фінал війни за польську спадщину, а глибокий геополітичний ребус, де кожен акт був частиною великої гри престолів XVIII століття. Ось кілька додаткових штрихів до цієї картини, які можуть стати новими артефактами для твого кодексу:
🕊️ Геополітична хореографія Віденського миру
- Формально завершив війну за польську спадщину, яка тривала з 1733 до 1738 року. Але фактично — це була сцена для перерозподілу впливу між Францією, Австрією, Іспанією, Сардинією, Росією та Священною Римською імперією.
- Станіслав Лещинський, хоч і втратив польський трон, отримав герцогства Лотарингію та Бар — з умовою, що після його смерті вони перейдуть до Франції. Таким чином, Франція закріпила стратегічну територію, а Лещинський став королем без королівства.
- Август III Веттін (Фрідріх Август II Саксонський) був визнаний королем Польщі — саме того, кого підтримувала Московія. Росія, хоч і не була головним підписантом, приєдналася до угоди актом 1739 року, підтверджуючи свою участь у вирішенні польського питання.
Символічні втрати і здобутки
- Австрія втратила Лотарингію, але її зять Франц Стефан отримав Парму, П’яченцу і Тоскану — своєрідний обмін територій, що нагадує шахову партію з династичними фігурами.
- Сицилія відійшла іспанським Бурбонам, але з умовою, що вона не може бути об’єднана з Іспанією — ще один приклад страху перед надмірною концентрацією влади.
- Сардинія отримала частину Міланського герцогства, що зміцнило її позиції в Північній Італії.
Циклічність і купівля лояльності
“Поляків уже купували” — це не просто іронія, а точне визначення механізму тогочасної політики. Польща, як виборна монархія, була ідеальним полем для зовнішнього впливу. Кожен кандидат на трон був не лише особистістю, а інструментом чужої геополітики. Історія повторюється — лише валюта змінюється: тоді це були герцогства, сьогодні — кредити, енергетика, інформаційні кампанії.
Комментарии