7
Hand holocitandhaft na beegribhaber Taille non beshiption, sabinde Ng alleen wil worn in slim Tagen v sa stie manfume ober mit raren besbundene Cormite armen, für Difte, welde bet Сейновеrу fenen Wit raren oder Sajal Sen Leiftete, denen e Edub gegen Räuber and Raubtiere, geден feindliche Karalle oder joufuge Vergewalti gung gewährte. Aber ducie Besten waren notuber, jeit Vudroin XIV. hatte ber fidel mehr und mehr feine Selbständigkeit ber Krone gegenüber ver loren, er drängte fich an den Hof und verlor glendigestig, indem er fenen früheren Ber pflichtungen sich ent jog, die auch großen trif bei der neuen monarchischen Verwaltung überfluffig geworden waren, jeinen Sinflug nach nuten. Seine Vortechte bebielt er gleidwohl bei: naturgemäßen diese ihm jest nur Wingunst und Haß bei den übrigen Ständen. Er war nicht der einzige privilegierte Stand: er teilte die privilegierte Surilang und auch das Privilegium der Wisgunft bei den übrigen Maßßen der Oleiellichaft mit dem Klerus, den sein Verhältnis zur allgemeinen Kirche und Deum fidhtharem Eberhaupte, dem Bapst, und alles was ans dem priesterlichen Churattes flog, in gewiffem Sinne zur privilegiertesten von allen im französiden Stante erreinigtre Menschenflasßen machte. Wher auch diejer Stand leijiru ba
Рука дворянства не була зайнята важкою працею, але вона не була й бездіяльною. Лише ті, хто мав рідкісні зв’язки або королівські милості, могли сподіватися на посади при дворі чи в армії. Інші, хто не мав ні рідкісних зв’язків, ні королівських милостей, отримували захист від розбійників і хижаків, від ворожих загонів або інших насильств. Але ці привілеї були марними: з часів Людовика XIV дворянство дедалі більше втрачало свою незалежність перед короною, воно тіснилося до двору і втрачало гідність, ухиляючись від своїх давніх обов’язків, які при новій монархічній адміністрації стали зайвими, втрачаючи свій вплив униз. Свої привілеї воно, проте, зберігало: природно, що тепер вони приносили йому лише прихильність і ненависть з боку інших станів. Він не був єдиним привілейованим станом: він ділив привілейовану юрисдикцію і також привілей невдоволення з боку інших верств суспільства з кліром, чиї відносини із загальною церквою і з невидимим главою, папою, і все, що випливало з священницького характеру, робило його в певному сенсі найпривілейованішим з усіх об’єднаних у французькій державі класів людей. Але й цей стан не був ба
🔗 Marie Antoinette - хто така що відомо
🔗 www.google.com/search - Marie Antoinette (Marie Antoinette)
Queen of France
8
Ersted Buch. Die frangolische Revelutien. 1789-1799,
weitem dem Volke nicht mehr das, was in alten Zeiten. Die hohe Geistlichkeit, die Erzbischöfe, Bischöfe, großen Abte, fast ausschließlich aus den Streisen bes Adels hervorgegangen, teilten die Anschauungen, die Bergnügungen und and die Lafter, vor allem das müßige Salonleben der großen Gesellschaft und über ließen die Weühen des geistlichen Amts, die Entbehrungen der Stellung, die evan gelische Armut dem niederen Stlerus, der schlecht bezahlt, arm, und den Häupteru der Hierarchie gegenüber so gut wie rechtlos war.
Was nicht zu den Privilegierten, der geistlichen und weltlichen Aristokratie gehörte, bezeichnete man mit dem Namen des dritten Standes: et begriff aber sehr verschiedene Klassen.
Der eigentliche Bürgerstand hatte im Laufe der legten fünfzig Jahre au Reich tum sehr zugenommen politische Bedeutung und Wirksamkeit aber konnte er mu erlangen durch ein fönigliches Amt und er erlangte sie auf diesem Wege wirklich. Sehr allgemein war deshalb die Jagd nach solchen Amtern, welche in großer
Weenge zu kaufen standen. Man kam von seiten der Regierung diesem unge sunden Hange des Bürgertums entgegen, indem man immer neue verkäufliche Ämter schuf, die man durch Steuerbefreiung oder durch dieses und jenes andere Burrecht besoldete. Dies war ein weiteres und wachsendes Übel; es schuf eine fernere Klasse von Brivilegierten, eine Noblesse de robe, entzog cine namhafte Anzahl bedeutender Familien dem Bürgerstande, und minderte mittelbar den Einfluß der Regierung: denn diese Beamten, welche die Stadtverwaltung, die Gerichte, das Steuerwesen füllten, betrachteten sich in erster Linie als Eigen tümer dieser Amter und nicht als die Beauftragten des Königs oder des Landes. Im übrigen aber litt der Bürgerstand hauptsächlich an den überlieferten Hemm nissen des freien Verkehrs: Handel und Gewerbe lagen überall in den Banden des strengsten Zunftzwanges, wie denn selbst die Obstverkäuferinnen und die Blumenmädchen geschlossene mit Statuten eingehegte Innungen bildeten; fie waren durch die lästigen Monopole, durch die unsinnigen Zollschranken zwischen Provinz und Proving, durch brüdende und ungerecht verteilte Auflagen beengt. Richtsdestoweniger stieg in diejen Streifen der Wohlstand ziemlich rajch. Um jo meht fübiten sie sich, um so bitterer empfanden sie die gesellschaftliche Zurüd
jehung und die Verachtung, uit welcher der Adel sie behandelte, dessen Hodymut mit seiner Rußlosigkeit fitx das Semeimwont stieg. Wabhast traurig und allmählids futhar mar aber die Lage der Masse
bes Volkes, ber Barern und beter, welche nur ihrer Hände Kraft zu ver werten hatten. Die Sieneen, vor allem die Taille, von welcher Adel und Geistlichfeit frei waren, fentten sich mit erdridender Schwere auf diese Streife, welche keinen natürlichen Schüther und Bertenter mehr hatten; man hat wohl berechnet, daß der gemeine Mann das fünf oder achtsache dessen bezahlte, was er heute zu zahlen bat, und dabei mußte man beständig fürchten, höher einge schäßt zu werden, sobald man an seinem Eigentum Verbesserungen vornahm. Seine Lage wurde furchtbar, wenn die Ernte sehliching, und die Brotkrawalle zieben sich in kurzen Zwischenräumen und in den verschiedensten Gegenden durch bas ganze Jahrhundert hin. Von dem Unheil, das daraus weiter entsprang, der Bettler und Vagabundenplage, dem Diebstahl und Einbruch, den Brutalitäten der Steuereinnehmer und Exekutoren, der Gensdarmerie wurde der gemeine Mann gleichfalls in erster Linie betroffen, und ebenso drückte ihn der Militär
якому народові вже не було тим, чим у давні часи. Вища духовність, архієпископи, єпископи, великі абати, майже виключно з кола дворянства, поділяли погляди, розваги і навіть пороки, насамперед ледарське салонне життя вищого товариства і залишали тягарі духовної служби, відмови від мирських радощів, євангельську бідність нижчому кліру, який погано оплачувався, був бідним і перед ієрархами — майже безправним.
Те, що не належало до привілейованих, до духовної та світської аристократії, позначали назвою третього стану: але він охоплював дуже різні класи.
Власне міщанський стан за останні п’ятдесят років значно збільшив свій багатство, але політичного значення і впливу він не міг досягти інакше, як через королівську посаду, і він дійсно досягав його цим шляхом. Дуже поширеним було тому полювання за такими посадами, які в великій кількості продавалися. Уряд йшов назустріч цій нездоровій схильності міщанства, створюючи дедалі нові посади, що продавалися, і оплачуючи їх звільненням від податків або тим чи іншим привілеєм. Це було подальшим і зростаючим злом; воно створювало ще один клас привілейованих, noblesse de robe, відривало значну кількість впливових родин від міщанства і опосередковано зменшувало вплив уряду: адже ці чиновники, які заповнювали міське управління, суди, податкову систему, вважали себе насамперед власниками цих посад, а не уповноваженими короля чи країни. В іншому ж міщанський стан страждав головно від успадкованих перешкод вільному обігу: торгівля і ремесла скрізь були скуті найсуворішим цеховим примусом, адже навіть продавчині фруктів і квіткарки утворювали закриті корпорації з власними статутами; вони були стиснуті обтяжливими монополіями, безглуздими митними бар’єрами між провінціями, гнітючими і несправедливо розподіленими податками. Тим не менш у цих колах добробут зростав досить швидко. Тим сильніше вони це відчували, тим гіркіше сприймали суспільне приниження і зневагу, з якою поводився з ними дворянство, чия пиха зростала разом із його безсиллям у загальній свідомості. Надзвичайно сумним і дедалі відчутнішим був стан маси народу, селян і робітників, які мали лише силу своїх рук для заробітку. Податки, насамперед taille, від яких дворянство і духовенство були вільні, лягали на ці верстви з нищівною вагою, які не мали більше природного захисника і представника; добре пораховано, що проста людина платила в п’ять чи вісім разів більше, ніж сьогодні, і при цьому постійно боялася бути оціненою вище, щойно робила покращення у своєму майні. Її становище ставало жахливим, коли врожай був поганим, і хлібні бунти тягнуться з короткими проміжками і в найрізноманітніших регіонах через усе століття. Від лиха, що з цього далі випливало, — жебрацтва і бродяжництва, крадіжок і злому, жорстокостей податкових збирачів і виконавців, жандармерії — проста людина страждала насамперед, і так само тиснув на неї військовий
🔗 Скрін с книги Marie-Antoinette
🔗 page 8
Комментарии